Порядок звернення стягнення на кошти
Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.
Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються.
На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні в банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.
У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.
У разі якщо сума, підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує десяти розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло, не здійснюється. У такому разі державний виконавець зобов’язаний вжити всіх заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.
Під поняттям «майно» боржника слід розуміти як окремі речі та їх сукупність, так і всі майнові права боржника, що на момент вчинення виконавчого провадження є у нього. Дане положення, хоча й не визначено в цій статті, прямо випливає із положення про стягнення майна, що є предметом застави і на яке поширюється дія глави 4 Закону України «Про виконавче провадження». Це положення випливає з того, що майнові права боржника на отримання періодичних виплат розглядаються окремо, як друга черга і аналізується у главі 6 Закону України «Про виконавче провадження». Звернення стягнення на заробітну плату та інші види доходів боржника - дані майнові права слід розглядати як права на періодичні платежі і відокремлювати від досить подібних. Так, нараховані, але не отриману заробітну плата або інші доходи громадян, слід розглядати як наявне майно, а не права на періодичні платежі. Акція може розглядатись як майно, що засвідчує участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в ньому та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства, однак при зверненні стягнення на неї вона має розглядатись як майно, дійсна вартість якого буде встановлена при його реалізації.
В новій редакції Закону України «Про виконавче провадження», який був прийнятий 4 листопада 2010 року Верховною Радою України, вступив в законну силу в березні 2011 року внесено зміни і до процедури прийняття виконавчого документа (статті 25 нового Закону). Так термін «добровільне виконання рішення боржником» змінено на термін «самостійне виконання рішення боржником» Позитивним є те, що при відкритті виконавчого провадження за заявою стягувача держаний виконавець може накласти арешт не лише на майно боржника, а й на кошти боржника. При цьому арешт при відкритті виконавчого провадження накладається окремою постановою.
Частиною 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що у разі якщо при відкритті виконавчого провадження, державним виконавцем накладено арешт на майно боржника на кошти боржника, боржник за погодженням з державним виконавцем має право у строк до початку примусового виконання рішення реалізувати належне йому майно чи передати кошти в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом. У разі продажу майна боржника покупець цього майна повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби у строк до початку примусового виконання рішення. Після внесення покупцем коштів арешт з проданого майна боржника знімається за постановою державного виконавця.
Новим Законом встановлено новий вид арешту-арешт коштів, що перебувають в касі боржника або надходять до неї – статті 57 нового Закону.
Крім того, загальний порядок звернення стягнення на майно боржника (статті 52 нового Закону) доповнений положенням, згідно яких:
- арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту;
- стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташовано це житло не здійснюється у разі, якщо сума боргу не перевищує десяти розмірів мінімальної заробітної плати.
Чітка регламентація порядку звернення стягнення потребує уточнення, за яким всі дії, передбачені частиною 1 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження», можуть здійснюватись в примусовому порядку: арешт; вилучення; примусова реалізація, а не тільки і не стільки реалізація.
Стосовно самого порядку звернення стягнення на майно, то він також потребує уточнення і правової регламентації дій державного виконавця, а також усіх осіб, що беруть участь у виконавчому провадженні. А саме: перша і необхідна стадія виконавчого провадження – це встановлення місцезнаходження наявного боржнику майна, що залежить від певної інформації, яка має сприяти здійсненню державним виконавцем його повноважень.
Так частиною 6 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», боржник зобов’язаний:
- надавати у строк, установлений державним виконавцем, достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах;
- письмово повідомляти державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.
Державний виконавець має знайомитись з копіями ухвал суду стосовно заходів по забезпеченню позову, що були вжиті судом в порядку, визначеному глави 19 ЦПК, слід використовувати матеріали кримінальної справи щодо наявності описаного майна.
У разі смерті особи, стосовно якої відкрито виконавче провадження і якій надано строк для добровільного виконання рішення, державний виконавець за ст. 60 Закону України «Про нотаріат», вправі попередити нотаріуса про необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна і отримати його повідомлення про належність і місцезнаходження майна померлого боржника, результати його опису тощо.
Державний виконавець також має право офіційно звернення до всіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України, які у встановлений ним строк повинні надати йому безкоштовно документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень, що також може бути використане для розшуку майна. Для впровадження цього положення в життя рекомендуємо для звертатися за інформацією про наявність у боржника майна або майнових прав до таких організацій як:
1) податкові адміністрації, за місцем реєстрації (проживання) боржника;
2) державні нотаріальні контори та приватні нотаріуси;
3) бюро технічної інвентаризації;
4) відділи органів ДАІ, що реєструють транспортні засоби;
5) банки України;
6) підприємство, де працює боржник;
7) відділи районних державних адміністрацій, які реєструють господарські товариства тощо.
Вважається за доцільне також уточнити, що державним виконавцем проводяться опис та розшук майна, а не обшук приміщення або особи. Оскільки останні дії пов’язані з недоторканністю житла та особи, що гарантовані Конституцією, то їх вчинення передбачається лише за особливою процедурою, особливим дозволом і безпосередньою вказівкою про це в законі. Тому до відповідної регламентації цього питання в Законі слід вважати державного виконавця неправомочним вчиняти ці дії і виходити при вирішенні цього питання за аналогією або подібністю понять неможливо.
Крім того, потребує уточнення питання щодо опису майна та його обсягу. Оскільки ці питання важливі, а раніше діючі положення втратили чинність, то потребується регламентація цього питання не тільки в Інструкції, а й у Законі. Доцільність опису всього майна боржника викликає суттєве заперечення, коли вартість вимоги стягувача незначна або не поширюється на все майно. Однак нестабільність цін та курсу валют змушує робити опис майна з певним запасом. Навіть за статті 33 цього Закону на майно боржника передбачається накладати арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат на виконавче провадження, тобто останні витрати лише передбачаються. Отже, для забезпечення прав стягувача на повне задоволення його вимог та інтересів держави пропонується ввести певний коефіцієнт, який забезпечуватиме, крім вищезазначених аспектів, можливість збільшення витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій. Це положення відтворюється в частині 8 статті 62 даного Закону, що передбачає можливість перевищення вирученої суми над сумою, необхідною для задоволення всієї заборгованості боржника. Такий коефіцієнт має дорівнювати 1.5 або опис майна має охоплювати все майно боржника, що не входить до Переліку. В протилежному разі опис майна доведеться робити двічі або більше.
Доцільно також надати повноваження державному виконавцю стосовно вилучення предметів, які за законом не можуть перебувати у приватній власності без спеціального дозволу, але потрапили до опису. Це положення випливає з функції, що покладається на державного виконавця, а саме правозахисні повноваження державного виконавця стосуються не тільки прав стягувача, а й державних інтересів.
Черговість стягнення майна, передбачена Законом, має задовольняти основним принципам виконавчого провадження - найшвидшому та повному виконанню. На це й спрямована перша черга майна, що підлягає стягненню. При чому є можливість говорити про певний порядок стягнення й у самій першій черзі, а саме: кошти боржника в гривнях, лише потім кошти в іноземній валюті, які будуть вилучені при опису; аналогічний порядок має застосовуватися щодо коштів на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших фінансових установах і лише потім черга доходить до цінних паперів.
Готівкові кошти, виявлені у боржника, мають вилучатися в обсязі, достатньому для задоволення вимог кредитора та покриття витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій, можливими штрафними санкціями та виконавчим збором. Стосовно вимоги Закону щодо готівкових коштів, виявлених у боржника, слід зазначити, що це положення має також узгоджуватись із рівнем мінімального прожиткового мінімуму.
З аналізу статті 58 Закону України «Про виконавче провадження» можна зробити висновок про участь у опису стягувача. Але підстави такої участі, роль стягувача та процесуальний порядок його залучення до участі в цьому процесі слід конкретизувати та узгодити з правами боржника. Виходячи з того, що описуване майно потенційно втрачає власника і може згодом перейти до стягувача, а також для здійснення права стягувача заперечувати проти проведення державним виконавцем оцінки майна (частина 2 статті 58 цього Закону), присутність останнього при опису майна є доцільна і необхідна. Зрозуміло, що така участь не є обов’язковою, а має належить до прав стягувача, про що стягувач має повідомлятись.
Ще одне свідчить про переваги присутності стягувача при проведенні опису, а саме можливість укладення мирової угоди. Так, за частиною 3 статті 12 Закону сторони мають право укласти мирову угоду, яка затверджується судом. Але така процесуальна дія не може вирішуватись негайно, оскільки для цього необхідне дотримання ряду умов. Тому до настання умов, передбачених пунктом 2 частини 1 статті 49 Закону, виконавче провадження за бажанням обох сторін укласти мирову угоду має зупинятись, що має бути передбачено в Законі. Крім того, у Законі слід визначати час, коли така угода може укладатись, принципи та на яких вона укладається. Це положення випливає з необхідності затвердження мирової угоди судом після попередньої перевірки її законності. Отже на будь-якій стадії виконавчого провадження, але до реального відчуження майна іншому власнику мирова угода може мати місце. Мирова угода має встановити скільки та за якою ціною стягувач погоджується прийняти від боржника майна в рахунок зверненого до боржника стягнення, а також можливі умови відстрочки або розстрочки виконання рішення, зміни способу і порядку його виконання (ст. 36 даного Закону). При цьому державним виконавцем мають бути враховані державні інтереси, а саме витрати, пов'язані з проведенням виконавчих дій, та сума виконавчого збору.
Але за наявності заперечень з боку боржника щодо присутності стягувача при опису майна принцип недоторканності житла має переважне значення і стягувач не може належати до осіб, яким за законом надане право на примусове входження до житла боржника, до тих пір, поки таке право не буде визначено в Законі.
Зміни торкнулися й порядку реалізації майна ( стаття 62 нового Закону). Так новим Законом було повернуто реалізацію майна на комісійних умовах (продаж арештованого майна на комісійних умовах був переданий першою редакцією Закону України «Про виконавче провадження», однак в подальшому положення щодо комісійного продажу майна було із Закону виключено).
Згідно із Законом на комісійних умовах реалізується рухоме майно, вартість якого не перевищує сто п’ятдесят неоподаткованих мінімумів доходів громадян, товари побутового вжитку, а також інше рухоме майно (у разі, якщо стягувач не заперечує проти цього). Якщо попередній Закону встановлював, що реалізація майна здійснюється спеціалізованими організаціями, які залучаються та тендерній (конкурсній) основі, то діюча редакція Закону цього вже не передбачає. Новим Законом встановлено десятиденний строк уцінки майна, що не продано протягом двох місяців та визначено, що майно може бути уцінено не більше як на 30%. Повторна уцінка майна може здійснюватися не більше як на 50% початкової вартості майна. Нереалізоване майно буде передаватися стягувачу в рахунок погашення боргу за початковою вартістю майна, за якою воно передавалося на реалізацію. А у разі наявності кількох стягувачів, які виявили бажання залишити за собою нереалізоване майно, воно буде передаватися в порядку календарного надходження виконавчих документів.
Дещо невдало виписано положення частини 4 статті 63 Закону «звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення та земельну ділянку фізичної особи». З однієї сторони положення статей 25, 52 та 57 Закону України «Про виконавче провадження» встановлюють право державного виконавця винести постанову про арешт майна боржника, з іншої сторони частина 4 статті 63 Закону визначає, що накладення арешту на будинок чи інше нерухоме майно боржника-фізичної особи здійснюється лише після надходження документального підтвердження його належності боржнику.
Умови звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника визначені статтею 68 Закону. Так розмір суми боргу, при якому стягнення звертається на заробітну плату, пенсію, стипендію тощо (та не звертається на майно боржника), змінено з двох до трьох мінімальних розмірів заробітної плати. А стягнення на заробітну плату, пенсію тощо здійснюється на підставі постанови виконавця, яка надсилається за місцем отримання боржником відповідних доходів.